Всеукраїнська безстроковау акція «Родинні історії війни»
До Дня пам’яті та примирення 8 травня та до 75-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні Український інститут національної пам’яті розпочинає всеукраїнську безстрокову акцію «Родинні історії війни». Учень 11-Б класу нашого навчального закладу Ганджук Олександр став учасником акції та підготував родинну історію з Верою Савиною.
9 травня людство усього світу відзначатиме 75 річницю з дня Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Мільйони наших співвітчизників полягло у цій жорстокій війні. Багато учасників війни не дожили до цього свята.
Я хочу розповісти про свою прабабусю Поліщук Олександру Власівну на долю якої випали важкі випробування у роки війни.
Народилась прабабуся 6 травня 1921 року у м. Києві. Безтурботне дитинство, щаслива юність… Після закінчення школи навчалась у Білоцерківському медучилищі.
Всі мрії зруйнувала війна, яка розпочалася 22 червня 1941 року. Не сказавши про своє рішення батькам, вона пішла у військкомат і записалась добровольцем на фронт. Маючи медичну освіту їй автоматично було присвоєно звання молодшого лейтенанта.
Служити довелось неподалік від Полтави. Маленька на зріст прабабуся важила 48 кілограмів, їй було дуже важко витягувати поранених бійців з поля бою під обстрілом ворожих куль.
А в кінці вересня 1941 року велике військове з’єднання після жорстоких кровопролитних боїв потрапило у кільце ворожої армії, яке вони замкнули з усіх сторін.
Табір військовополонених, в який потрапила дівчина, був обнесений колючим дротом, його охороняли легіонери румунської армії. За їжею ходили на кухню з казанком по черзі. Коли приходила прабабусина черга іти за «баландою», румун наливав у казанок густішу страву. Один раз запитав скільки їй років. Чи не вперше в житті вона збрехала і промовила: «15». Тоді румун сказав, щоб прабабуся прийшла ввечері до воріт, то він її випустить. Коли зовсім стемніло, Саша підійшла до воріт табору і охоронець випустив знесилене дівча.
Перші кроки були дуже важкими, ступала на землю і ждала пострілу в спину, потім побігла щодуху. Недалеко було якесь село, вона вбігла в першу хату. Господиня відкрила двері й одразу усе зрозуміла. Роздумувати було ніколи, вона роздягнула втікачку, викинула шинель у палаючу піч, обстригла коси, одягнула дране платтячко і відправила на піч, де сиділо двоє її дітей. Приблизно через годину в село в’їхали німецькі мотоциклісти, вони шукали втікачку. Близько 10 днів переховували прабабусю чужі люди, ризикуючи своїм життям.
Потім зібрали її в дорогу, дали сухарів, печеної картоплі і вказали дорогу на Київ. Йти доводилось більше вночі, щоб не потрапити в руки ворогам. Дякуючи Богу, залишилась живою. Врятувала ще не одне солдатське життя, наближаючи перемогу.
Довге і цікаве життя прожила моя прабабуся. Вона працювала фельдшером протягом свого життя. Вийшовши на пенсію в 1976 році, ще 13 років працювала в Ставищанській дільничній лікарні Білогірського району. Останні 6 років проживала в селі Райківці Хмельницької області, Хмельницького району. Померла прабабуся 27 серпня 2000-го року.